«Контроль регіону означає передусім збереження його екології»

За матеріалами круглого столу на тему «Воєнно-політичний союз Туреччини і України як фактор безпеки і стабільності в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні»

У Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні існує цілий спектр гіпотетичних та реальних загроз, від яких залежить його стабільність. І Україна, як одна із ключових держав у цьому регіоні, зацікавлена у партнерстві у тому числі з Туреччиною, зважаючи передусім на її вплив на Чорноморську безпеку, на роль у НАТО, на економічний потенціал і геополітичне положення, гіпотетичні та реальні загрози скорочення БЧК регіонів.

 Російська експансія і мілітаризація регіону

Росія активно мілітаризує Крим і Чорне море, в тому числі розміщуючи там ракетні комплекси, системи ППО та флоту. Відповідно вона прагне посилити свій вплив, використовуючи заморожені конфлікти у Грузії, Придністров’ї, наслідки вірмено-азербайджанської війни. А також активно застосовуючи гібридну агресію, кібератаки, дезінформацію, підриваючи внаслідок цього демократичні інститути, вперто домагаючись на Кавказі нестабільності.

Тому цілком можливо, що ті ж бойові дії між Вірменією та Азербайджаном відновлюватимуться. Зауважу, що у тому регіоні інтереси Туреччини та Росії цілком протилежні, що створює ризик прямого протистояння або війни через проксі. Що ж до інтересів України, то для неї Туреччина — це не лише важливий торговий і військовий партнер, а й потенційний союзник у формуванні регіональної безпекової архітектури. У контексті зростаючої турбулентності у цьому регіоні наша тісна співпраця з Туреччиною дасть змогу зміцнити фланг безпеки України на півдні, створити умови для багатосторонньої коаліції зі стримування Російської Федерації, розвивати військові технології та диверсифікувати ризики.

Які політичні кроки Туреччини можуть бути вигідними Україні?

По-перше, це її підтримка кримськотатарської спільноти, культурних та освітніх ініціатив.

По-друге, виконання Туреччиною обов’язків посередника на переговорах про деокупацію Криму і безпеку Азовсько-Чорноморського регіону в майбутньому та її підтримка України на міжнародних майданчиках.

По-третє, спільна лобістська діяльність за впровадження Чорноморської стратегії безпеки НАТО.

По-четверте, спільні з Україною військові ініціативи Туреччини; розширення обміну розвідданими, особливо щодо активності ЧФ РФ у Чорному морі; підтримка Туреччини у питанні створення регіональної системи ППО та ПРО;

активізація оборонно-промислової співпраці, спільні розробки у сферах ПРО, РЕБ, супутникових систем.

 Вважаємо, що ключовими питаннями у реалізації Чорноморської доктрини сьогодні є деокупація Криму та демілітаризація всього Чорноморського басейну, де має бути припинена російська військова присутність. Кримський півострів має залишатися українським, внаслідок чого не виникатиме в подальшому геополітична напруга в усьому Чорноморському регіоні.

 Сьогодні Головне управління розвідки МО України активно вживає заходів для підвищення суб’єктності України в плані гарантування безпеки у щойно згаданому регіоні. Це і демілітаризація Чорного моря і Криму загалом, а перед тим — звільнення острова Зміїний та, так званих, веж Бойка і знешкодження крейсера «Москва», внаслідок чого російський флот у Чорному морі перетворився фактично на флотилію. Усе це можна вважати фазами цілісного процесу реалізації Чорноморської доктрини, за допомогою яких відстоюється безпека середовища всього Чорноморського регіону.

 На першому етапі одне із головних завдань українських операцій в акваторії Чорного моря — створення безпечного коридору для проходження торгових суден. Це дає змогу забезпечити незалежне від агресора функціонування зернового коридору. Завдання стратегічне, бо його реалізація дала змогу розблокувати для України ринки Африки та Близького Сходу.

 Зазначу, що мета діяльності бойових підрозділів Головного управління розвідки МО України, наших сил безпеки і оборони загалом у Чорному морі змінювалась разом зі зміною загальної стратегічної картини. На перших порах такою метою було не дати змоги російському десанту висадитися на українське узбережжя. Згодом — зменшити спроможність російських окупаційних військ контролювати акваторію. Як вже щойно згадував, тут свою роль зіграли як знищення крейсера «Москва», який виконував функцію протиповітряної парасольки для російських сил в Чорноморському регіоні, так і відновлення контролю над островом Зміїний та вежами Бойка, де розміщувались потужні російські РЛС.

 До цього слід обов’язково додати операції Головного управління розвідки безпосередньо в Криму, внаслідок яких була знищена низка російських станцій РЛС та установок ППО та літак ДРЛС А-50.

 Серед головних на сьогодні етапів битви за Чорне море вважаємо витіснення російського флоту на значну відстань від українського берега та примушення росіян відмовитися від концепції «Севастополь — головна база ЧФ РФ». На даному етапі головною небезпекою для українських та іноземних суден в акваторії Чорного моря є не кораблі ЧФ РФ, з загального складу яких вже знищена третина разом з підводним човном, а хаотичне мінування, яке виконує Росія.

 Також сьогодні вже бачимо, що внаслідок активної нашої оборони ворог намагається відновити корабельний склад ЧФ РФ, але не має змоги це зробити, оскільки Босфор закритий для проходу військових кораблів у зв’язку з дією конвенції Монтре.

 Своєю чергою, Україна перейшла до застосування нового типу операцій на морі, який ефективно протидіє ворожому флоту навіть у тому разі, коли у нас немає власного військового флоту. В діяльності на останньому такому етапі помітну роль відіграє створений наш безпілотний флот, що складається з унікальних українських розробок, аналогів яким у світі немає. Створюючи такий безпілотний флот, Україна вперше використала на практиці технології рою дронів, тобто, скоординовані атаки великої кількості автономних безпілотних засобів, які працювали як єдина команда.

 І ще один наслідок того, що кораблі ЧФ РФ вимушеного відійшли на велику відстань від берегів України, та були суттєвого знижені можливості ворожого ППО та РЕБ. Мається на увазі те, що Українські сили оборони мають можливість збивати в Чорноморському регіоні російські бойові літаки.

 У контексті всіх щойно зазначених подій стрімко зросла роль стратегічних комунікацій безпекового напрямку. І головний стратегічний наратив в Чорному морі можна вважати надбанням усіх країн регіону. Адже цей регіон — наш спільний простір, багатий на ресурси та з унікальною екосистемою, про які нам, Україні і Туреччині передусім, треба дбати разом.

 Ілля Павленко,
заступник начальника ГУР МО України (2015–2020 рр.),
генерал-майор запасу